Тиждень родинного виховання. "Вишивальниці рідного села"

Сучасний стан нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу. Помітно, що інтерес до української історії та культури зростає. Кожен із нас починає усвідомлювати те наскільки є важливим та необхідним для усіх збереження традиційного народного мистецтва. Адже, саме мистецтво є генофондом духовності. І якщо ми забуваємо усі ті звичаї, традиції, які сотнями років передавалися із покоління до покоління перекреслимо культурні та духовні цінності, то разом з цим перекреслимо існування самого народу. Тому одним із завдань які ставить перед собою навчально-виховний комплекс є відродження, збереження та вивчення традицій українського народу.

У розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це улюблений і здавна поширений різновид народної творчості. Вишивка – це світ краси, фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, схвильована розповідь про думки і почуття людини, світ натхнених образів, що сягають давньої міфології, звичаїв і уявлень наших предків. Саме із вишивкою пов’язані всі сходинки життя людини. Від першого дня, коли немовля зустрічали рушниками „грай ликами” та „росиночками” і до останнього, коли людину проводжали з „поховальними” рушниками”. Усе життя українців простилалося наче сувій вишитого полотна.

Розгортаю життя,

як сувій полотна.

Ось мережка гріхів

І низинка падінь

Верховинка жадань,

Яворівка притаємних прагнень.

Далі – хрестики чорні

Страждань і терпінь

Та червона стебнівка

Палкого кохання

Із вірша Ірини Сеник можна зробити висновок, що кожна дівчина, жінка мала вміти вишивати. За кількістю та довершеністю вишитих рушників, сорочок, скатерок, які вона готувала до свого весілля судили про її працелюбність, старанність, охайність.

         Зараз часто можна почути, що для того щоб вишивати не потрібно складних пристосувань. Потрібно лише мати навички певних технік шитва та вміти серцем відчувати навколишню красу й відтворювати її у візерунках. Дійсно це так. Але крім творчості, натхнення, терплячості потрібно знати і техніки виконання.

Ще змалечку дівчаток знайомлять з красою вишивки. Азам вишивання, найпоширенішим технікам навчаються і в навчально-виховному комплексі. На уроках учні вивчають композиційні міри в побудові орнаментів, вчаться гармонійно створювати їх та поєднувати кольорову гаму вишивки. Часто роботи учнів можна побачити на виставках декоративно-прикладного мистецтва. Такі виставки вже стали традиційними в навчальному закладі. Щороку перехожих  своєю витонченістю, різнобарв’ям заворожують серветки, рушники, доріжки, подушечки… Помилуватися роботами юних вишивальниць таких як Олійник Ольга, Островська Іванна, Севрук Катерина, Гулевич Анастасія, Миронюка Оксана, Кучерук Анастасія, Лакіда Оксана, Осіпчук Галина, Придачук Вікторія приходять не тільки учні а й односельчани. Роботи цих учениць займають і призові місця на районних конкурсах. 

Також не можна забути і про досвідчених майстринь Доценко Т.Л., Мельник В.А., Олійник Г.Д., Літвінчук Н.Ф., Островська О.М., Тимощук Т.О. завжди раді допомогти починаючим. Вони допоможуть підібрати візерунок, вирішити проблеми із підбором кольорів, створенням композицій.

Не можна залишити  поза увагою і такі творчі родини як сім’ї Олійників, Островських, Пахарів, де вишивають майже всі. Часто на виставках можна побачити їхні роботи. В творчих вишивках вони розповідають за допомогою ниток  про свої думки і почуття, висловлюють сподівання та страждання.   

Отже, можна зробити висновок, що вишивка живе сьогодні повнокровним життям, вона прикрашає наш сучасний інтер’єр. Вишивка надає буденному життю своєрідності і неповторності. І поки живе вишивка доти живе і Україна.